14 вересня 2026 року о 15:46 Дмитро Колонєй повідомив, посилаючись на BBC Science Focus через РЕДПОСТ, про знахідку решток колосального стародавнього вулкана глибоко під східним узбережжям Англії. Його потужність у рази перевищувала сицилійську Етну. Ця гігантська вулканічна система залягає під сучасними графствами Лінкольншир та Норфолк. Близько 454,4 мільйона років тому сталося виверження, руйнівна сила якого дорівнювала вибуху кількох тисяч водневих бомб. Під час катастрофи вулканічний попіл розлетівся на величезні відстані та досяг території сучасної Скандинавії. Науковці переконані, що саме ця подія спричинила утворення «тефри Кіннекулле» — потужного пласта вулканічного попелу, який і донині знаходять у геологічних відкладеннях Білорусі, Польщі, Швеції, Норвегії та Країн Балтії. Провідний автор дослідження, геофізик Британської геологічної служби (BGS) доктор Тім Фароу зазначив, що це дивовижне відкриття докорінно змінює розуміння глибокого геологічного минулого Англії. Докази існування прихованого велетня дослідники здобули під час аналізу зразків гірських порід із двох свердловин, віддалених одна від одної на 65 кілометрів. Співавтор дослідження доктор Ден Кондон пояснив, що об’єкт не був класичним конусоподібним вулканом: йдеться про масштабну та складну систему з кількома величезними котловинами (кальдерами), які простягалися на десятки кілометрів над гігантським магматичним осередком. Точний вік і приналежність порід до єдиного вибуху вдалося встановити за допомогою аналізу мікроскопічних кристалів циркону. Вони слугують природними «годинниками», адже уран у їхній структурі поступово розпадається та перетворюється на свинець, що дає змогу з високою точністю визначити час кристалізації магми. Результати показали, що зразки з Англії та шар попелу в Північній Європі мають однаковий «хімічний відбиток» та ідентичний вік. Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram. Нагадаємо, раніше РЕДПОСТ писав про революцію в переробці сміття — як пластикові пакети та пляшки перетворять на екологічне паливо майбутнього. Слідкуйте за останніми новинами Редпост в Google Новини.
Архів категорії: Наука
Останні новини, матеріали та корисний контекст на тему «Наука».
Як пластикові відходи можуть стати джерелом чистого водневого палива
Науковці з Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі (UCLA) у співпраці з дослідниками з Південної Кореї розробили новий спосіб перетворення пластикового сміття на чисте водневе паливо. Про це повідомляє РЕДПОСТ.
Ключова перевага технології полягає в тому, що вона не потребує попереднього сортування пластику — найдорожчого та найтривалішого етапу переробки. Саме через це зараз у світі вторинно використовується лише 9% пластикових відходів.
Новий метод дає змогу одночасно розв’язувати дві критичні екологічні задачі: утилізацію накопиченого сміття та отримання чистої енергії для декарбонізації.
Процес отримав назву лужна термічна обробка (ATT). У ньому використовуються гідроксид натрію та нагрівання. Щоб змусити стійкі до хімічної переробки пластики — поліетилен та поліпропілен — вступати в реакцію, науковці застосували попереднє нагрівання та окиснення, що збагатило полімерні ланцюги киснем.
Нині більшість водню у світі отримують із природного газу, що супроводжується великими викидами CO2. Метод ATT дає змогу виробляти екологічно чисте паливо та водночас зменшувати залежність від викопних ресурсів.
Поки що технологію випробували в лабораторних умовах на малих зразках. Головним завданням дослідників залишається масштабування процесу для промислового використання.
Вчені переконані, що мінімізація витрат на сортування робить цю розробку одним із найперспективніших драйверів циркулярної економіки майбутнього.
Дані місії Viking знову привернули увагу вчених
Рівно 50 років тому апарати NASA Viking здійснили першу в історії спробу безпосередньо знайти позаземне життя на поверхні Марса. У липні та серпні 1976 року посадочні модулі Viking 1 та Viking 2 прибули на Червону планету й стали першими автоматичними біологічними лабораторіями.
Упродовж десятиліть підсумки цієї місії вважали негативними. Однак нині наукова спільнота дедалі частіше повертається до тих експериментів, припускаючи, що ознаки марсіанського життя могли бути зафіксовані, але їх неправильно витлумачили.
Під час досліджень у 1976 році марсіанський ґрунт поміщали в герметичні камери з поживним середовищем. Водночас газовий хроматограф і мас-спектрометр не виявили у зразках органічних сполук. Саме відсутність органіки за даними мас-спектрометра стала головним аргументом для наукового консенсусу 1970-х років: зафіксовану реакцію визнали суто хімічною.
Останніми роками з’явилася низка нових наукових фактів, які змушують сумніватися у висновках минулого століття. Відомий астробіохімік Стівен Беннер зазначає, що наукова спільнота надто поспішно відкинула результати експерименту Левіна. За його словами, відсутність сигналів органіки на тогочасному обладнанні зовсім не означала її повної відсутності в марсіанському ґрунті.
Повторний аналіз архівів Viking набуває особливої важливості на тлі підготовки нових дослідницьких програм. Водночас сучасні науковці стикаються з новою проблемою, якої майже не існувало 50 років тому. Деякі земні екстремофільні бактерії здатні виживати навіть у надстерильних приміщеннях, де збирають космічні апарати.
Тому в разі майбутнього виявлення біологічної активності на Марсі вченим доведеться спочатку беззаперечно довести, що йдеться саме про унікальну марсіанську біосферу, а не про випадково занесених із Землі «космічних мандрівників».
Харківські науковці долучилися до космічної місії ESA SAWA
Науковці Науково-дослідного інституту іоносфери НТУ «ХПІ» приєдналися до міжнародної космічної місії SAWA, яку реалізують у межах програми Space Safety Programme Європейського космічного агентства (ESA). Про це повідомляє РЕДПОСТ із посиланням на пресслужбу НТУ «ХПІ».
Проєкт спрямований на дослідження космічної погоди та створення сучасної європейської системи її моніторингу. Місія SAWA (Small Mission for Space Weather Investigations of Magnetosphere–Ionosphere–Thermosphere Coupling), вартість якої становить близько 12 мільйонів євро, вивчатиме взаємодію магнітосфери, іоносфери та верхніх шарів атмосфери Землі. Очікується, що ці результати дадуть змогу точніше прогнозувати космічні явища, від яких залежить робота супутників, навігаційних систем, зв’язку та іншої критично важливої інфраструктури.
У межах цієї роботи харківські дослідники надали експертні рекомендації щодо актуальних викликів у вивченні навколоземного простору. Саме їхні напрацювання стали основою для включення до наукового обладнання місії приладу ANDREW. Він вимірюватиме концентрацію атомарного кисню — ключового компонента верхньої атмосфери, який безпосередньо впливає на швидкість гальмування супутників на низьких орбітах.
Директор Інституту іоносфери НТУ «ХПІ» Дмитро Котов пояснив, що навіть надзвичайно розріджена атмосфера на висоті близько 500 кілометрів поступово сповільнює рух космічних апаратів. Через це супутники регулярно потребують корекції орбіти, а для таких маневрів необхідні додаткові запаси палива. Тому точне прогнозування густини верхніх шарів атмосфери залишається одним із ключових завдань сучасної космічної науки.
Як зазначають науковці, наявні моделі поки не завжди дають змогу точно передбачати зміни в атмосфері, особливо в періоди сонячної активності. Одним із відомих прикладів вони називають дострокову втрату 38 супутників Starlink після геомагнітного збурення.
Координатором місії є Центр космічних досліджень Польської академії наук. Запуск наносупутника SAWA заплановано на початок 2029 року. Він працюватиме на навколоземній орбіті висотою близько 550 кілометрів і збиратиме дані для вдосконалення моделей космічної погоди та підвищення надійності супутникових систем.
Крім участі у підготовці місії, харківські вчені стали співавторами наукової публікації міжнародної команди SAWA в одному з найавторитетніших світових журналів із космічної тематики — Acta Astronautica. У НТУ «ХПІ» наголошують, що участь українських дослідників у таких проєктах підтверджує високий рівень вітчизняної науки та відкриває нові можливості для міжнародної співпраці у сфері космічної безпеки.
SpudCell: у США створили синтетичну клітину, що вміє живитися, рости й розмножуватися
Група вчених під керівництвом синбіолога Кейт Адамали з Університету Міннесоти зробила революційний крок у спробах перетворити неживі хімічні речовини на життя. Як повідомляє РЕДПОСТ, дослідники синтезували просту штучну клітину під назвою SpudCell — так її назвали через схожість форми з картоплиною.
Синтезована клітина демонструє більшість головних ознак живого організму: вона здатна живитися, рости, ділитися і навіть конкурувати з іншими клітинами за їжу. Водночас SpudCell є неймовірно мікроскопічною — майже вчетверо меншою за дрібну піщинку.
Однією з головних проблем у вивченні природного життя є його загадкова і заплутана складність. Наприклад, людський геном містить близько 20 000 білок-кодуючих генів, а звичайна лабораторна бактерія E. Coli — 4 460 генів. При цьому науковці досі не знають, за що саме відповідає значна частина цих елементів.
Творці SpudCell пішли іншим шляхом — знизу вгору. Попри приголомшливий успіх, дослідники обережні у формулюваннях і поки не називають SpudCell повністю «живою». Наразі розробка має суттєві обмеження.
Кейт Адамала та її колега Дрю Енді зі Стенфорду вирішили не патентувати відкриття. Натомість вони створюють відкриту неприбуткову наукову спільноту Biotic, яка планує інвестувати сотні мільйонів доларів у наступне десятиліття, щоб навчити SpudCell ділитися нескінченно.
У майбутньому такі клітини можна буде програмувати на вирощування унікальних ліків, поглинання надлишків вуглекислого газу з атмосфери або навіть виробництво палива.
Оскільки технологія може викликати питання безпеки, зокрема щодо створення біологічної зброї в майбутньому, формат відкритої платформи, на думку авторів, дасть змогу світовій науковій спільноті контролювати розробку та завчасно впроваджувати запобіжники.
Науковці порівнюють поточний стан SpudCell із першим 12-секундним польотом літака братів Райт — це лише крихітний початок нової ери.
Новий план дій на випадок виявлення сигналу з глибокого космосу
Міжнародна академія астронавтики (IAA) офіційно оновила Декларацію принципів SETI — Пошуку позаземного розуму. Документ визначає чіткий, суворий і безкомпромісний алгоритм дій для всього наукового світу на випадок, якщо буде знайдено докази існування розвинених технологій за межами нашої планети.
Йдеться про ситуацію, коли потужний радіотелескоп десь у Чилі чи на орбіті фіксує чіткий, штучний сигнал із глибокого космосу. У такому разі не передбачено ані паніки, ані хаосу в соцмережах, ані самовільних спроб надіслати відповідь на кшталт «Привіт, ми з Землі».
Оновлення зумовлене тим, що світ змінився, а технології прискорилися, тому старі правила 2010 року пішли в архів.
Новий алгоритм дій передбачає:
1. Потрійний аудит даних.
2. Безпеку науковців.
3. Офіційний вихід у світ.
4. Тотальну прозорість.
5. Блокування частот.
6. Пост-детекторний штаб.
7. Земля тримає паузу.
Як Марс може змінити людське тіло і майбутнє колоністів
Прагнення людства освоїти космос давно вийшло за межі розмов лише про ракети й паливо. Як пише РЕДПОСТ, для майбутніх міжпланетних цивілізацій головним випробуванням можуть стати не технології, а біологічні межі людського організму. Особливо гостро постають питання про те, якими будуть діти перших колоністів, народжених поза Землею, і як нове середовище вплине на генетичний код нашого виду.
Ці теми докладно аналізує відомий еволюційний біолог Скотт Соломон у книзі «Becoming Martian» («Стаючи марсіанином»). Його висновки суперечать звичним уявленням, які десятиліттями формувала наукова фантастика. У фільмах і книжках марсіан або майбутніх поселенців зазвичай показують худими, високими, з видовженими кінцівками, пояснюючи це тим, що на Марсі гравітація становить лише три восьмих від земної.
Однак Скотт Соломон вважає такий сценарій помилковим. На його думку, з позиції еволюційної біології природний відбір на Марсі діятиме навпаки. Найбільшою проблемою для людей там стане стрімка втрата щільності кісток через слабке тяжіння. Якщо дитина з нинішньою людською генетикою зростатиме на Червоній планеті, її скелет слабшатиме щороку.
Такі зміни, за цією логікою, створять пряму загрозу для продовження роду. Слабкі та крихкі кістки таза у жінки можуть не витримати навантаження під час пологів, через що народження дітей стане смертельно небезпечним. «Еволюція — це завжди про здатність народжувати здорових дітей. Будь-яка мутація, яка допомагає успішніше відтворювати популяцію, закріплюється у поколіннях», — наголошує Соломон.
Саме тому, як вважає вчений, відбір на Марсі сприятиме тим, хто матиме генетичну схильність до більш щільних, масивних і міцних кісток. Через це нащадки колоністів, найімовірніше, будуть не витягнутішими, а навпаки — міцнішими й кремезнішими за своїх земних предків, щоб компенсувати ризик деградації скелета.
Побачити перші анатомічні зміни можна вже сьогодні без висадки на Марс. Вони спостерігаються в астронавтів під час тривалих космічних місій. На Землі сила тяжіння зміщує значну частину рідини в організмі донизу, тому серце працює як потужний насос, який подає кров угору до мозку. У невагомості або за слабкої гравітації цей механізм змінюється, і рідина розподіляється по тілу рівномірно.
У результаті астронавти нерідко мають характерний набряк обличчя, відомий як «puffy face», а ноги водночас виглядають тоншими. Через це в космічній біології навіть закріпився напівжартівливий вислів «курячі ніжки». Крім того, без постійного опору земному тяжінню атрофуються м’язи спини та нижньої частини тіла.
Для дорослого підготовленого астронавта ці зміни можна частково компенсувати завдяки суворим щоденним тренуванням на орбітальних тренажерах. Але для дитини, чий організм лише формується на Марсі, таке середовище стане базовою умовою розвитку й може назавжди змінити пропорції тіла.
Ще одна ключова загроза, на якій зосереджується Соломон, — космічне випромінювання та галактичні промені. Марс, на відміну від Землі, не має захисту у вигляді потужного магнітного поля. У лабораторіях NASA вже зараз за допомогою прискорювачів частинок моделюють такий вплив на живі клітини, щоб оцінити можливі ризики.
За цими оцінками, радіація може пришвидшувати мутації в ДНК людини, а отже, і самі еволюційні процеси. Окремою проблемою є й те, що людство прибуде на Марс не саме. Разом із людьми туди потраплять трильйони бактерій і мікроорганізмів, що мешкають на шкірі людини та всередині її організму.
Спостереження на МКС свідчать, що мікроби пристосовуються до космічного середовища та мутують значно швидше, ніж ссавці. Скотт Соломон застерігає, що в замкнених екосистемах марсіанських баз звичайні земні бактерії під дією радіації можуть перетворитися на нові, агресивні та наднебезпечні патогени, проти яких людський імунітет не матиме захисту.
Сьогодні наука також розглядає можливість штучного втручання в генетичний код майбутніх астронавтів, щоб наперед підвищити їхню стійкість до радіації або втрати кісткової маси. Проте, за словами Соломона, тут постає не стільки технологічна межа, скільки глибока етична криза. Йдеться про питання, чи має людство право свідомо створювати новий підвид людини.
Ситуацію ускладнює й те, що сучасна космічна медицина має дуже обмежену доказову базу. Більшість наявних досліджень спирається на спостереження за дуже вузькою вибіркою — переважно здоровими, білими чоловіками-астронавтами. До того ж досі невідомо, чи здатна людська репродуктивна система повноцінно працювати поза Землею впродовж тривалого часу.
Саме тому Скотт Соломон закликає міжнародну спільноту не піддаватися ейфорії навколо швидкого створення постійних колоній і діяти максимально обережно. За його оцінкою, нащадки перших марсіанських поселенців можуть змінитися настільки радикально, що повернення на Землю стане для них фізично неможливим через несумісність нової анатомії із земною гравітацією та атмосферою.
Отже, перед тим як вирушати в один бік до Червоної планети, людству варто ясно усвідомити: колонізація Марсу може вимагати таких змін, за яких майбутні поселенці перестануть бути людьми в нашому звичному розумінні.
Нагадаємо, раніше РЕДПОСТ писав, що американські дослідники зробили шокуюче відкриття щодо неантельця та що застосовувати до нього терміну “вимерлий вид” є невірним.
Чому неандертальці не зникли, а стали частиною Homo sapiens: новий погляд прінстонських учених
25.06.2026 16:16 Дмитро Колонєй
Як пише РЕДПОСТ, зі шкільних підручників ми звикли до твердження, що неандертальці вимерли приблизно 40 000 років тому, поступившись еволюційною боротьбою сучасним людям. Однак Джошуа Акі, відомий генетик із Прінстонського університету, переконливо стверджує: таке уявлення є принципово помилковим.
Проаналізувавши ДНК стародавніх і сучасних людей, його команда дійшла гучного висновку — неандертальці не просто зникли з лиця Землі, а були повністю поглинуті та абсорбовані Homo sapiens. Те, що раніше сприймалося лише як смілива гіпотеза, нині отримало математичне підтвердження руху генів.
Тривалий час офіційна наука підтримувала просту версію: сучасні люди вийшли з Африки близько 50 000 років тому, один раз коротко перетнулися й змішалися з неандертальцями, а сучасне неафриканське населення планети успадкувало кілька відсотків їхнього ДНК. На цьому історію вважали завершеною.
Дослідження прінстонців Акі та його колеги Лімін Лі, опубліковане в журналі Science, руйнує цю теорію. Використавши новітній метод порівняння геномів IBDmix, вчені зіставили ДНК близько 2000 наших сучасників із геномами трьох неандертальців та одного денисовця. У результаті вони виявили щонайменше три потужні імпульси міграції та схрещування.
Це свідчить про те, що наші предки та неандертальці активно зустрічалися, співіснували й змішувалися майже весь час, поки обидва види існували на Землі.
Особливість роботи прінстонських генетиків у тому, що вони змінили сам підхід до дослідження. Замість того, щоб лише шукати сліди неандертальців у сучасній людині, вони почали виявляти ДНК Homo sapiens у залишках неандертальців. І саме ці сліди знайшли.
З’ясувалося, що неандертальські геноми містили від 2,5% до 3,7% анцестрії сучасної людини. Це беззаперечний доказ ранніх хвиль Homo sapiens, які виходили з Африки задовго до великого фінального виходу й буквально розчинялися в неандертальських громадах. Гени рухалися в обох напрямках.
То чому ж неандертальців більше немає серед нас як окремого виду? Джошуа Акі пропонує точну історико-демографічну метафору: «Мені не подобається слово “вимирання”, тому що я вважаю, що неандертальці були значною мірою абсорбовані», — зазначає вчений.
Неандертальці ніколи не були численним видом. Коли хвилі Homo sapiens почали масово й безперервно приходити на їхні території, це діяло, мов морські хвилі на піщаний пляж: вони не знищували його миттєво, а поступово розмивали. Невелику популяцію неандертальців демографічно пригнітила, поглинула й інтегрувала значно більша людська спільнота.
Звісно, як окрема ізольована група неандертальці перестали існувати близько 40 тисяч років тому. Але фізично їх не стерли з лиця Землі — їхні гени живуть у кожному з нас. Еволюційна історія людства офіційно перестала бути акуратною та стерильною — вона виявилася заплутаною, складною та неймовірно мозаїчною.
Чому Керченський міст приречений на руйнування
Як повідомляє РЕДПОСТ, фахівець пояснив, що головна проблема стійкості Керченського мосту була закладена ще на етапі його проєктування та зведення. Дмитро Гринь наголошує, що не варто очікувати моментального обвалу від одного помірного поштовху, адже небезпека полягає в іншому. «Для Керченського мосту це дуже погані речі. Вони мають не одномоментний руйнівний вплив, а накопичувальний», — підсумував сейсмолог.
Нагадаємо, раніше РЕДПОСТ писав, що до Землі наближається астероїд 2026 JH2, здатний знищити місто.
Небезпека від астероїда 2026 JH2: Останні дані та прогнози
17.05.2026 17:13 Рита Парфенова
Над планетою Земля наразі виявлено астероїд 2026 JH2, який потенційно може завдати значної шкоди місту.
Дослідження, проведені міжнародною групою астрономів, вказують на те, що астероїд має розмір, здатний спричинити руйнування великого міста.
Наразі відомо, що астероїд знаходиться на відстані приблизно 37.7 млн. кілометрів від Землі. Потенційний ризик зростає з кожним днем, оскільки астероїд продовжує наближатися.
Оцінки траєкторії польоту показують, що астероїд може перейти в зону підвищеного ризику приблизно через 180 днів.
Вчені продовжують моніторинг ситуації та проводять додаткові розрахунки, щоб визначити точний курс та швидкість астероїда. Наразі не виключена можливість зміни траєкторії астероїда під впливом гравітації інших небесних тіл.
За даними NASA, астероїд 2026 JH2 має щільність близько 4.1 г/см3. Розміри астероїда оцінюються приблизно 144 м в діаметрі.