Архів позначки: марс

Наскільки правдоподібним виявився «Марсіянин» з погляду науки

Більшість науково-фантастичних стрічок жертвують логікою заради видовищності, однак фільм Рідлі Скотта «Марсіянин» став приємним винятком. Науковці, астронавти та співробітники NASA високо оцінили правдоподібність подій, показаних на екрані.

Творець першоджерела Енді Вейр провів ґрунтовні наукові дослідження перед написанням книги, а під час зйомок екранізації залучали профільних консультантів із космічної галузі. Експерти виділили декілька ключових технологій та моментів, які вже підтверджені реальним досвідом.

Попри високу точність, творцям довелося свідомо порушити закони фізики заради сюжету. Знімальна група та автор книги вигадали нищівну пилову бурю, яка стала зав’язкою всієї історії та залишила героя на самоті.

У реальності швидкість вітру на Марсі може сягати близько 95 км/год, проте через надзвичайно тонку та розріджену атмосферу планети цей вітер не має достатньої сили, щоб перетворитися на руйнівний ураган і зносити важке обладнання. Втім, навіть у NASA погоджуються, що таке сюжетне допущення було виправданим кроком для створення видовищного кіно.

Дані місії Viking знову привернули увагу вчених

Рівно 50 років тому апарати NASA Viking здійснили першу в історії спробу безпосередньо знайти позаземне життя на поверхні Марса. У липні та серпні 1976 року посадочні модулі Viking 1 та Viking 2 прибули на Червону планету й стали першими автоматичними біологічними лабораторіями.

Упродовж десятиліть підсумки цієї місії вважали негативними. Однак нині наукова спільнота дедалі частіше повертається до тих експериментів, припускаючи, що ознаки марсіанського життя могли бути зафіксовані, але їх неправильно витлумачили.

Під час досліджень у 1976 році марсіанський ґрунт поміщали в герметичні камери з поживним середовищем. Водночас газовий хроматограф і мас-спектрометр не виявили у зразках органічних сполук. Саме відсутність органіки за даними мас-спектрометра стала головним аргументом для наукового консенсусу 1970-х років: зафіксовану реакцію визнали суто хімічною.

Останніми роками з’явилася низка нових наукових фактів, які змушують сумніватися у висновках минулого століття. Відомий астробіохімік Стівен Беннер зазначає, що наукова спільнота надто поспішно відкинула результати експерименту Левіна. За його словами, відсутність сигналів органіки на тогочасному обладнанні зовсім не означала її повної відсутності в марсіанському ґрунті.

Повторний аналіз архівів Viking набуває особливої важливості на тлі підготовки нових дослідницьких програм. Водночас сучасні науковці стикаються з новою проблемою, якої майже не існувало 50 років тому. Деякі земні екстремофільні бактерії здатні виживати навіть у надстерильних приміщеннях, де збирають космічні апарати.

Тому в разі майбутнього виявлення біологічної активності на Марсі вченим доведеться спочатку беззаперечно довести, що йдеться саме про унікальну марсіанську біосферу, а не про випадково занесених із Землі «космічних мандрівників».

Як Марс може змінити людське тіло і майбутнє колоністів

Прагнення людства освоїти космос давно вийшло за межі розмов лише про ракети й паливо. Як пише РЕДПОСТ, для майбутніх міжпланетних цивілізацій головним випробуванням можуть стати не технології, а біологічні межі людського організму. Особливо гостро постають питання про те, якими будуть діти перших колоністів, народжених поза Землею, і як нове середовище вплине на генетичний код нашого виду.

Ці теми докладно аналізує відомий еволюційний біолог Скотт Соломон у книзі «Becoming Martian» («Стаючи марсіанином»). Його висновки суперечать звичним уявленням, які десятиліттями формувала наукова фантастика. У фільмах і книжках марсіан або майбутніх поселенців зазвичай показують худими, високими, з видовженими кінцівками, пояснюючи це тим, що на Марсі гравітація становить лише три восьмих від земної.

Однак Скотт Соломон вважає такий сценарій помилковим. На його думку, з позиції еволюційної біології природний відбір на Марсі діятиме навпаки. Найбільшою проблемою для людей там стане стрімка втрата щільності кісток через слабке тяжіння. Якщо дитина з нинішньою людською генетикою зростатиме на Червоній планеті, її скелет слабшатиме щороку.

Такі зміни, за цією логікою, створять пряму загрозу для продовження роду. Слабкі та крихкі кістки таза у жінки можуть не витримати навантаження під час пологів, через що народження дітей стане смертельно небезпечним. «Еволюція — це завжди про здатність народжувати здорових дітей. Будь-яка мутація, яка допомагає успішніше відтворювати популяцію, закріплюється у поколіннях», — наголошує Соломон.

Саме тому, як вважає вчений, відбір на Марсі сприятиме тим, хто матиме генетичну схильність до більш щільних, масивних і міцних кісток. Через це нащадки колоністів, найімовірніше, будуть не витягнутішими, а навпаки — міцнішими й кремезнішими за своїх земних предків, щоб компенсувати ризик деградації скелета.

Побачити перші анатомічні зміни можна вже сьогодні без висадки на Марс. Вони спостерігаються в астронавтів під час тривалих космічних місій. На Землі сила тяжіння зміщує значну частину рідини в організмі донизу, тому серце працює як потужний насос, який подає кров угору до мозку. У невагомості або за слабкої гравітації цей механізм змінюється, і рідина розподіляється по тілу рівномірно.

У результаті астронавти нерідко мають характерний набряк обличчя, відомий як «puffy face», а ноги водночас виглядають тоншими. Через це в космічній біології навіть закріпився напівжартівливий вислів «курячі ніжки». Крім того, без постійного опору земному тяжінню атрофуються м’язи спини та нижньої частини тіла.

Для дорослого підготовленого астронавта ці зміни можна частково компенсувати завдяки суворим щоденним тренуванням на орбітальних тренажерах. Але для дитини, чий організм лише формується на Марсі, таке середовище стане базовою умовою розвитку й може назавжди змінити пропорції тіла.

Ще одна ключова загроза, на якій зосереджується Соломон, — космічне випромінювання та галактичні промені. Марс, на відміну від Землі, не має захисту у вигляді потужного магнітного поля. У лабораторіях NASA вже зараз за допомогою прискорювачів частинок моделюють такий вплив на живі клітини, щоб оцінити можливі ризики.

За цими оцінками, радіація може пришвидшувати мутації в ДНК людини, а отже, і самі еволюційні процеси. Окремою проблемою є й те, що людство прибуде на Марс не саме. Разом із людьми туди потраплять трильйони бактерій і мікроорганізмів, що мешкають на шкірі людини та всередині її організму.

Спостереження на МКС свідчать, що мікроби пристосовуються до космічного середовища та мутують значно швидше, ніж ссавці. Скотт Соломон застерігає, що в замкнених екосистемах марсіанських баз звичайні земні бактерії під дією радіації можуть перетворитися на нові, агресивні та наднебезпечні патогени, проти яких людський імунітет не матиме захисту.

Сьогодні наука також розглядає можливість штучного втручання в генетичний код майбутніх астронавтів, щоб наперед підвищити їхню стійкість до радіації або втрати кісткової маси. Проте, за словами Соломона, тут постає не стільки технологічна межа, скільки глибока етична криза. Йдеться про питання, чи має людство право свідомо створювати новий підвид людини.

Ситуацію ускладнює й те, що сучасна космічна медицина має дуже обмежену доказову базу. Більшість наявних досліджень спирається на спостереження за дуже вузькою вибіркою — переважно здоровими, білими чоловіками-астронавтами. До того ж досі невідомо, чи здатна людська репродуктивна система повноцінно працювати поза Землею впродовж тривалого часу.

Саме тому Скотт Соломон закликає міжнародну спільноту не піддаватися ейфорії навколо швидкого створення постійних колоній і діяти максимально обережно. За його оцінкою, нащадки перших марсіанських поселенців можуть змінитися настільки радикально, що повернення на Землю стане для них фізично неможливим через несумісність нової анатомії із земною гравітацією та атмосферою.

Отже, перед тим як вирушати в один бік до Червоної планети, людству варто ясно усвідомити: колонізація Марсу може вимагати таких змін, за яких майбутні поселенці перестануть бути людьми в нашому звичному розумінні.

Нагадаємо, раніше РЕДПОСТ писав, що американські дослідники зробили шокуюче відкриття щодо неантельця та що застосовувати до нього терміну “вимерлий вид” є невірним.