02.03.2026 10:25 Віталій Хіневич
Скриншот із відеоролика «Майк Йогансен. Історія одного “‎чудермайстра”» Центру досліджень визвольного руху
Про це РЕДПОСТ стало відомо зі слів філологині-україністки Олени Яценьо. Вибір української мови чи повернення до рідної — питання свідомого мовного вибору і культурної ідентичності. У випадку українського поета та прозаїка доби Розстріляного відродження Майка Йогансена справедлива кожна із цих характеристик. Унаслідок московського панування та пригноблення українського, багато письменників лише в свідомому віці починали говорити та творити українською. Харківець Майк Йогансен, як і численні інші українські прозаїки, поети та драматурги, повернувся до рідної мови за материнською лінією лише у дорослому віці. У своїх автобіографічних записах він зізнавався, що прізвище не дозволяло йому одразу стати відомим українським письменником, і лише обравши українську, він здобув власну культурну ідентичність. Йогансен походив із родини зі змішаним корінням: батько, Гервасій Йоганнсен, був балтійським німцем, а мати — українкою з козацького роду Крамаревських. Попри це, раннє дитинство Майка минуло серед німецької та російської мов, і перші літературні спроби він робив саме ними. Лише після 1917 року, навчаючись у Харківському університеті, він почав писати українською, відчувши природність і зручність мови для творчості. Перехід на українську відбувався у період революцій та соціальних потрясінь. З 1918 по 1922 рік Йогансен пережив голод, втрату близьких і безпосередньо зацікавився соціологією та політикою. Саме тоді з’явилися перші українські вірші, що знаменували новий етап його творчості. Важливу роль у мовному становленні Йогансена відіграла проукраїнська інтелігенція Харкова та викладачі української гімназії імені Бориса Грінченка. Вони вплинули на формування його стилю, а також спонукали до активної участі в українському літпроцесі. У 1920-х Йогансен активно друкувався українською: журнал «Шляхи мистецтва», збірник «Жовтень», альманахи «На сполох» і «Штабель» дали поштовх його поетичній та прозовій творчості. Його перший роман «Пригоди Мак-Лейстона, Гаррі Руперта та інших» став справжнім бестселером української літератури. Він активно працював із харківськими письменниками-авангардистами, заснував літоб’єднання ВАПЛІТЕ, ініціював «Літературний ярмарок» та «Універсальний журнал», був членом Спілки радянських письменників України. Окрім літературної діяльності, Йогансен зробив значний внесок у розвиток українського мовознавства. Він викладав у школах та інститутах, досліджував фонетику, лексикологію та словотворення, укладав граматики, російсько-українські словники, працював над підручниками. Його наукові праці охоплювали питання теорії літератури, перекладів і методики викладання мови. Майк володів понад десятьма мовами, включно зі старогрецькою, латинню, скандинавськими та слов’янськими мовами. Він швидко опановував нові мови та перекладав літературу на українську, у тому числі Шекспіра, По, Кіплінга та Шіллера. Йогансен самостійно вивчав іспанську та сербську, демонструючи рідкісну мовну обдарованість. У літературі Майк Йогансен був «чудермайстром»: експериментував із жанрами, формами й стилями, створював неологізми й авторські словотворчі винаходи. Його сучасники називали його ювелірем слова, а критики відзначали блискучу роботу з ритмом, алітераціями та звуковою музикою. Він підносив українське слово до європейського рівня, не шукаючи слави чи грошей. Йогансен також працював у театрі та кіно: писав оперети, ревю, титри для німого кіно, сценарії, зокрема для фільму Олександра Довженка «Звенигора». Його діяльність демонструє, що рідна мова — це не лише мова дитинства, а свідомий вибір і складник національної ідентичності. Приклад Майка Йогансена показує, що навіть у складних умовах колонізації та культурного пригноблення українці можуть відновлювати та розвивати свою мову. Його життя й творчість залишаються прикладом того, як рідна мова стає справжнім об’єднавчим і духовним ресурсом нації.

26 грудня в Шевченківському районі Харкова стався обстріл, який спричинив значні руйнування. Згідно з даними Харківської міської ради, пошкоджені щонайменше 33 будівлі.

Під час обстрілу вибито 279 вікон у житлових квартирах та 13 у громадських місцях. Також постраждали три покрівлі будинків.

На місці подій працюють фахівці КП «Харківжитлобуд» та КП «Харківське ремонтно-будівельне підприємство», які займаються усуненням наслідків вибуху та закриттям вибитих контурів будівель.

Раніше повідомлялося про загибель двох чоловіків та отримання ще шенеро людей, зокрема немовляти, внаслідок попереднього авіаційного удару.

29 грудня у Харкові стався масований обстріл, який призвів до трагічних наслідків та значних руйнувань. Про це повідомив мер міста Ігор Терехов, цитуючи РЕДПОСТ.

Під обстрілом опинилися Шевченківський та Слобідський райони. Російські військові цілили в критичну інфраструктуру, зокрема, пошкодили насосну станцію. Особливо серйозним був удар по жвавій магістралі, коли на проїжджу частину в годину пік впав КАБ, що спричинило загибель двох людей та поранено дев’ятьох, серед яких дитина.

Внаслідок вибухових хвиль пошкоджено понад 300 вікон та покрівлі прилеглих будівель. Миттєво розпочато аварійні роботи, відновлено дорожнє покриття та відновили рух трамваїв. Місцева влада висловила вдячність комунальним службам, рятувальникам, медикам та волонтерам за їхню діяльність.

Загальна тривалість повітряних тривог у місті склала 46 годин, що менше ніж на 40 годин (47%) за область, проте мешканців закликають до обережності та дотримання правил безпеки.